У традиційний гімназійний День туризму учні 7-А класу разом із своїми вчителями вирушили у подорож. На цей раз її метою був славнозвісний Манявський Скит.
На околиці мальовничого прикарпатського села Манява (Богородчанський р-н Івано-Франківської обл.), серед вічнозелених смерек, височіють мури і вежі знаменитого православного чоловічого Хрестовоздвиженського монастиря, відомого як Скит Манявський. Жодна пам’ятка минулих років не оповита такою кількістю легенд і переказів, як Скит. Він і нині вражає загадковістю і таємничістю кожного, хто переступив через його браму.
Перші згадки про заснування обителі сягають кінця ХІІІ століття і пов’язані з ченцями Іоаникієм і Пахомієм. Після спустошення Києво-Печерського монастиря монголо-татарами, ці два іноки прийшли в Карпатські гори де і заснували новий монастир. Згадку про заснування монастиря в ХІІІ столітті ми знаходимо у спогадах Івана Франка, який засвідчує, що Захар Беркут – герой Тухольки, три роки провів у монастирі. Сюди до старців неодноразово приходив князь Данило Галицький за розрадою і благословенням. Кілька століть назад татари напали на монастир, зруйнувавши його вщент.
Дізнавшись про ці благословенні Богом місця, сюди у 1608 році прийшов монах-схимник, суворий аскет з гори Афон – Іов Княгиницький який створює тут чернечу громаду. У новій святій обителі він запроваджує найсуворіший устав Василія Великого. Саме за суворість уставу та аскетизм Манявський Скит був названий «другим» Афоном.
Архітектурний монастирський комплекс будівель становить ансамбль кам’яних і дерев’яних споруд, обгороджених високою кам’яною стіною з вежами й бійницями – вдалий синтез гірського рельєфу і фортифікаційних забудов. Між схилами гір, покритих вічнозеленою смерекою, з трьох сторін омивається водами (потік Батерс) правої притоки річки Манявки.
Історія Манявського Скиту приховує багато нерозгаданих і недосліджених таємниць. А найбільшою загадкою для дослідників залишаються цілющі властивості води, яка збирається всередині печери, що утворилася у велетенському камені, котрий лежить на горі поряд з монастирем. Існує безліч легенд та переказів про життя монахів у печері цього каменя. І чи не в кожній з них є свідчення про цілющі властивості цієї води, яку монахи використовували для зцілення недужих. Мабуть недаремно цю брилу назвали «Блаженним каменем». Як і сотні років тому приходять сьогодні до «Блаженного каменю» люди по благословення та зцілення.
